Ідея запровадження обов’язкової реєстрації платниками ПДВ для фізичних осіб-підприємців із річним оборотом понад 1 млн грн подається владою як раціональний і вигідний крок для наповнення бюджету. У публічній риториці це виглядає як проста формула: більше платників — більше доходів держави. Проте глибший аналіз свідчить, що за оптимістичними оцінками приховуються значно серйозніші ризики для економіки та ринку праці.
У погодженій, але ще не фіналізованій версії меморандуму з міжнародними партнерами зазначається, що розширення кола платників ПДВ нібито може забезпечити бюджету близько 40 млрд грн щорічно. Для цього, за підрахунками Мінфіну, майже 660 тисяч ФОПів мають перейти на новий податковий режим. Державні витрати при цьому декларуються як незначні: модернізація ІТ-систем податкової оцінюється менш ніж у 200 млн грн, а додаткові витрати бізнесу — приблизно у 2 млрд грн на рік.
Втім, така логіка розрахунків має серйозні методологічні вади. ПДВ за своєю природою є податком на кінцеве споживання, а не «новим» джерелом доходів. Фактично це означає або зростання цін для споживачів, або зменшення маржі для підприємців. У будь-якому з варіантів реальне фінансове навантаження лягає на економіку, а не зникає у вигляді абстрактних «надходжень».
Окрему проблему становить порівняння фіскального ефекту з адміністративними витратами. Це різні за своєю суттю показники: якщо перерозподіл коштів між секторами не змінює сукупний добробут, то адміністративні витрати є прямими втратами — часом, грошима і ресурсами, які не створюють доданої вартості.
Особливо дискусійними виглядають оцінки трудових витрат. За офіційними припущеннями, адміністрування ПДВ потребує лише кількох десятків людино-годин на рік. Натомість незалежні дослідження показують, що різниця між ФОПами з ПДВ і без нього може сягати понад сотню людино-днів щороку. І навіть ці цифри можуть бути заниженими, адже нині ПДВ добровільно обирають переважно бізнеси з простими операційними моделями.
З урахуванням реального рівня оплати праці бухгалтерів і хронічного дефіциту фахівців, сумарні адміністративні витрати потенційно перевищать 100 млрд грн на рік. По суті, йдеться про потребу у величезній кількості додаткових кадрів, яких на українському ринку просто немає.
Ще один наслідок — зниження конкуренції. Для мікробізнесу з оборотом близько 1 млн грн витрати на облік і звітність можуть стати фатальними. Це підштовхне частину підприємців до закриття, частину — до тінізації, а ринок у підсумку отримає посилення позицій великих гравців.
У такій ситуації сценарій збереження чинних правил виглядає економічно більш зваженим. Альтернативою могло б стати істотне підвищення порогу обов’язкової реєстрації платником ПДВ — щонайменше до рівня близько 7 млн грн річного обороту. Такий підхід був би ближчим і до європейської практики, і до реальних можливостей українського малого бізнесу.
